Ці рядки написала мама Максима:
«Друзі мої, знайомі та незнайомці, які стали нашій сім’ї рідними!
Пишу Вам з подякою за співчуття і допомогу моєму єдиному самому найкращому синочку. Величезне Вам дякую за кожне добре слово, кожну щиру молитву, кожну гривеньку. Якби не Ви, не знаю, як би ми дожили до сьогодні. Але наш шлях ще не закінчений. Кожного дня, знову і знову мені доводиться вступати в боротьбу з хворобою за життя мого самого терпеливого сина, і попереду – основна, найтяжча битва. Прошу Вас: не відступіться від нас, не залиште в цю тяжку годину наодинці з бідою!
Я щодня молюся за життя своєї кровинки і щодня згадую у своїх молитвах всіх Вас. Лише дякуючи Вам, я щодня хай і тут, на лікарняному ліжку, але можу бачити, як моє сонечко після сну розплющує очі, я чую, таке бажане “мама”… Але якщо Ви не почуєте мене… Якщо не допоможете… мого синочка, моєї надії і життя теж не стане… Для чого тоді життя мені… заради кого?!
Чергова ніч, що минула, була не спокійною: знову дає свої наслідки послаблена слизова і Максиму дуже тяжко ходити в туалет… Я думала, що вже звикла до сліз Максима, але… Сьогодні він вперше мені сказав: “Мама, я більше не можу!” Я ще й досі це чую, хоч і не хочу. Лише перед ранком Максим заснув, а я за ті декілька годин змогла багато про що подумати. Тільки б встигнути…
Розбудили Макса, щоб взяти аналізи з пальчика і вени. Вени на руках в жахливому стані, дуже тромбуються, адже для лікування у 2011 році нам ставили периферичні катетери. Картаю себе, що не запропонувала поставити підключичку зараз, щоб не мучити Макса і зберегти вени. У Макса немає апетиту. До обіду ледве вмовила зі слізьми попити чаю і з’їсти хоч шматок хліба. А потім я побачила наші аналізи і все зрозуміла : лейкоцити – 1, тромбоцити – 98.
За останній час не впізнаю своєї дитини. Він став дуже нервовий, йому все ненависне, замикається у собі, майже не говорить, але все частіше просить його просто обійняти. Коли я його обіймаю, мені так хочеться забрати весь його біль, всю його хворобу собі. Я так мрію побачити його усміхненим, таким же люблячим, таким моїм “дорослим чоловічком”. Я так втомилася терпіти його муки, ковтати сльози аби не виказати свій біль і жаль… Я так хочу щоб він нарешті став здоровим!!! І розумію, що все впирається тільки в гроші. Якби ж я могла, я б продала все, що маю аби тільки спасти свою кровинку. Але я вже нічого не маю. Тільки свою материнську любов… Саме тому я мушу знову і знову взивати до Ваших сердець. Без Вас нам не справитися. Я знову і знову не перестаю Вам дякувати і захоплюватися Вашою чуйністю та увагою. І вірю, що Ви не лишите нас на поталу хворобі…
Нехай кожна крапелька Вашої доброти, кожна копійка витрачена на порятунок моєї дитини повернеться Вам у стократному розмірі і ніколи у Ваше життя не приходить біль, хвороба і біда!
З повагою і вірою у Ваші чуйні серця,
мама хлопчика Максима, який дуже прагне жити і стати дорослим
Леся Гаврилюк»
Зараз Макс проходить третій блок. Блок хімії, який триває 6 тижнів! Вже пройдено такий важкий шлях. Коштів на лікування хлопчини йде чимало. Лише за січень фондом було придбано медикаментів для Максима на суму понад 32 тисячі гривень. Ще ліками на 2 тисячі гривень допомогла дружня організація «Центр соціальних проектів майбутнього». Зараз на рахунку фонду коштів, зібраних для хлопчика не залишилось. У нас немає ще конкретного списку ліків. Але кожен день та результати аналізів змушують шукати кошти буквально по копійці. Максиму вкрай потрібна допомога кожного з вас!
Координатор Юлія Кутик 097 93 807 54
Реквізити для надання допомоги:
УКРСИББАНК
БФ “Скарбниця Надії”
ЄДРПОУ 37685693
р / р 26009336789200
АТ “УкрСиббанк”
МФО 351005
Призначення платежу – добровільна пожертва для Гаврилюка Максима
КАРТА ПРИВАТБАНК
Картка № 5169 3305 0192 5611 (картка відкрита на голову фонду Кутик Юлію Миколаївну та прив`язана до поточного рахунку фонду)
Призначення платежу – добровільна пожертва для Гаврилюка Максима
ПРИВАТБАНК
БФ “Скарбниця Надії”
ЄДРПОУ 37685693
р / р 26007054713460
КБ “ПриватБанк”
МФО 333391
Призначення платежу – добровільна пожертва для Гаврилюка Максима