8 вересня – День медсестри відділень дитячої гематології та онкології.
……………..
Розвести хіміотерапію. Фізрозчин 200 чи 400. Безкінечні пляшки з фізрозчином. Глюкоза. Протиблювотні. Антибіотики. Кров. Кров тієї ж групи і резусу, що у дитини. Тромбоконцентрат. Ліки, щоб підняти аналізи. Ліки для підтримки печінки, серця, легенів. Безкінечні шприци, катетори, системи. Нічого не забути. Нічого не переплутати.
Підписати всі пляшки маркером. Прізвище дитини і години. 16-18. 18-20. 20-22. І так ціла доба по пляшечкам. Інколи здається, що цей лік годин не закінчується ніколи.
Інфузомати. В одну палату два, в іншу один, а буває що і одній дитині два інфузомати. Система до інфузомату – чорна чи прозора? Поставити катетор в маніпуляційній на малесеньку ручку. Заспокоїти дитину, вже поставили, вже не треба плакати. Допомогти лікареві взяти пункцію. Скласти передачу для лабораторії – пробірка, термос, направлення. Нічого не забути.
Зустріти дитину після наркозу, подивитись чи все добре. У відділенні близько 20 дітей, буває менше, але дуже рідко. Пам`ятати прізвище кожного, хто в якій палаті. Перевірити листки призначень кому що лікарі призначили капати чи колоти. Нічого не забути.
Нагадати новій мамі, що вранці у дитини аналізи, щоб не давала їсти-пити. Посміхатись, бо навіть твоя посмішка тут лікує.
Підключити дитину до крапельниці. За кілька годин відключити або змінити пляшку. Дихати тією хімією. Заспокоїти дитину, яка тут вперше. Зустрітись очами з переляканою дитиною, яка тут недавно і ще не розуміє, що ти не тільки робиш їй неприємно і боляче, а й допомагаєш цими маніпуляціями. Заспокоїти маму, що все ж вони одужують. Обійняти дитину, яка тут вже дуже давно і дуже стомилась. Бачити, як вони втрачають волосся. А через рік – бачити, як вони приїжджають на планові обстеження з новими зачісками. Плакати разом з ними. Посміхатись. Бачити як вони все ж звикають до лікарні і починають посміхатись коли стає легше. Бути вночі та на вихідних разом з ними без лікаря і оцінювати їх стан досвідченим оком. І викликати реанімацію – коли бачиш що біда.
Кілометри на ногах від палати до палати. З штативом, з інфузоматом, з каталкою, з пробірками. З посмішкою. Бо тут і так всім страшно.
Рукавички. Безкінечні рукавички, які треба міняти біля кожної дитини. Рукавички, від яких пухнуть руки і в яких дуже важко шукати вени на маленьких ручках, ніжках, а інколи і голівках.
Рахувати разом з ними скільки днів ще має капатись хімія і коли вже додому хоч на кілька днів. Кілька разів за ніч заходити, щоб змінити пляшки з капаниною. Нічого не забути. Зустрічати разом з ними світанки. Зустрічати їх в місті через багато років і впізнавати мам, а не цих дорослих дітей. Посміхатись крізь сльози.
……………………
Це зміна медсестер відділень дитячої гематології та онкології. Важка робота. Фізично і емоційно важка.
Це ті дівчата, які завжди на передовій в боротьбі з важкими хворобами. Кожен день з року в рік. Вони втомлюються, однак залишаються сильними; вони посміхаються, коли все іде штатно, і засмучені, коли хвороба перемагає; вони працюють на перемогу над хворобою попри всі перепони.
Наші медсестри – справжні бійці, одягнуті у медичну форму.
БФ “Скарбниця Надії” щиро дякує всім медсестрам відділень дитячої гематології та онкології за їхню роботу! Однак ми не хочемо, щоб ця подяка звучала тільки від нас, тому ми просимо всіх читачів цього посту написати під цим постом слова подяки або побажання нашим медсестрам, а ми роздрукуємо ці повідомлення та розмістимо їх на дошці оголошень в дитячому онковідділенні Рівненської обласної дитячої лікарні. Ми хочемо, щоб ці дівчата знали, що багато людей вдячні їм за їхню роботу.
